Люди: «Таємниці» чернігівського травмпункту, мрії стати гімнасткою та вишиванка власними руками від чернігівки Олени Луцко
Героїнею рубрики «Люди» сьогодні стала Олена Луцко, як сама вона каже: «звичайна середньостатистична жінка, яку не балує доля». Пані Олена родом із Луганської області. Батько був шахтарем. У її ранньому дитинстві батьки переїхали до Чернігова. Тут вона опанувала професію медсестри і 20 років пропрацювала в чернігівському міському травмпункті. Пані Олено, як ви себе охарактеризували б? […]
The post Люди: «Таємниці» чернігівського травмпункту, мрії стати гімнасткою та вишиванка власними руками від чернігівки Олени Луцко appeared first on ЧЕРНИГОВ ЕВРОПЕЙСКИЙ ОБЩЕСТВЕННАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ.
Героїнею рубрики «Люди» сьогодні стала Олена Луцко, як сама вона каже: «звичайна середньостатистична жінка, яку не балує доля». Пані Олена родом із Луганської області. Батько був шахтарем. У її ранньому дитинстві батьки переїхали до Чернігова. Тут вона опанувала професію медсестри і 20 років пропрацювала в чернігівському міському травмпункті.
Пані Олено, як ви себе охарактеризували б?
Я люблю порядок і порядність. Маю загострене відчуття справедливості. В деяких ситуаціях, де багато хто відступає, я борюся. Тому що вважаю, що має бути саме так, і перепони не повинні перекреслювати поняття справедливості. Також маю бажання покращувати простір навколо себе, і в мене це бажання ніколи не зникне.
Як обрали медичну професію?
Із вибором професії вагань у мене не було. Десь з 5 класу я знала, що хочу надавати допомогу. Тому після 8-річної школи вступила до Чернігівського медичного училища. І жодного разу не пожалкувала. От тільки все ж треба було йти далі, вчитися на лікаря, але я цього не зробила… Загалом можу сказати, що медицина – це моє покликання.
Відчуваєте гордість за своє покликання – допомагати людям?
У нашій державі медпрацівників не дуже шанують. Зарплати вистачає тільки на повсякденні потреби. До прикладу, ще за часів Радянського Союзу моя мати, працюючи в «Чернігівводоканалі», не маючи освіти, отримувала зарплату вищу, ніж я з освітою медсестри. За 30 років ситуація не змінилася. З нинішньою реформою на медпрацівників навантаження збільшилося, а зарплати на життя все так само не вистачає.
Розкажіть про роботу в дитячому травмпункті?
Їй я присвятила 20 років свого життя. Це морально важко – бачити дитину, яка отримала травму. Або яку, на жаль, не вдалося врятувати. Але водночас ти отримуєш задоволення, коли комусь допомагаєш, є результат – дитина отримала допомогу і все буде гаразд.
Який дитячий травматизм трапляється найчастіше? Від яких негараздів мають захищати своїх дітей батьки?
Найважче – це травми, отримані в автотрощах. Багато було травм, отриманих на дитячих майданчиках – гойдалки, турніки… Найбільше малолітні діти травмувалися в другій половині дня, якщо в них забирали обідній сон.
Які головні проблеми сучасної медицини?
Зараз медицина спрямована на порятунок людини, але самі люди ходять «у собі» з проблемою до останнього, і коли звертаються в медичну установу, буває вже й запізно. Треба приділяти більше уваги профілактиці захворювань і здоровому способу життя.
Зараз ви працюєте?
Так. Зараз я на пенсії, але працюю в міській лікарні №3, в приймальній. На роботу ходжу із задоволенням. Дуже гарне ставлення в лікарні до пацієнтів і працівників.
Розкажіть про ваші улюблені справи?
Найбільше люблю в’язати та вишивати. Ці заняття мене захоплюють, неначе комп’ютерні ігри сучасну молодь. Та, на жаль, часу в мене для улюблених занять дуже-дуже мало. У тому ж в’язанні проявляється риса мого характеру, про яку я говорила – бажання досягати ідеального. Я зв’язала, не сподобалося – розпускала, і заново, поки не буде те, що я хочу. Плела шкарпетки, светри для всієї родини. З вишитого – дві вишиванки для сина. Раніше вишивала картини.
Які ваші нездійсненні мрії?
У дитинстві я була дуже самостійною, гарно навчалася, займала призові місця в спортивній гімнастиці. Але так сталось, що моя сім’я тричі змінювала місце проживання. Окрім Луганщини, це Чернігів. А з четвертого класу я жила в селі Киїнка, де батьки збудували будинок. На жаль, возити мене з села на заняття гімнастикою батьки на той час не мали можливості. Таким чином я була позбавлена свого улюбленого заняття, і це, мабуть, змінило мій життєвий шлях та додало мені комплексу неповноцінності. Навіть і сьогодні Киїнку я не люблю. Мабуть, тому за першої нагоди я її покинула.
Що ви порадили б чернігівцям для збереження їхнього здоров’я?
The post Люди: «Таємниці» чернігівського травмпункту, мрії стати гімнасткою та вишиванка власними руками від чернігівки Олени Луцко appeared first on ЧЕРНИГОВ ЕВРОПЕЙСКИЙ ОБЩЕСТВЕННАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ.
