Століття старовинних танців: Чому популяризувати українську музику почали з Харкова (ФОТО)
У Харкові стартував концертний тур "11 етюдів у формі старовинних танців", що має зробити українську академічну музику більш відомою та популярною
9 листопада в Харкові вперше пролунали "11 етюдів у формі старовинних танців" українського композитора Віктора Косенка в реконструйованій оркестровці Леоніда Бильчінського. Саме з твору композитора, якого свого часу навали "українським Моцартом", розпочинається тур із популяризації класичної музики України. Диригент Сергія Лихоманенко, який керує оркестром, переконаний, що Віктор Косенко є одним з найцікавіших композиторів ХХ століття.
Сергію, розкажіть, будь ласка, про ваш концертний тур. Яка історія створення "11 етюдів у формі старовинних танців"?
– "11 етюдів у формі старовинних танців" – цей твір був написаний Віктором Степановичем Косенком ще у 20-ті роки ХХ століття. Тобто майже 100 років тому написані ці танці. Я схильний називати їх саме "танцями", а не етюдами. Адже і форма, і загалом задум був у тому, щоб зробити їх саме танцями. Він написав це для фортепіано. І вони досить популярні серед піаністів. Їх виконують не тільки в Україні, а й у всьому світі, де є українці.
Косенко мав дуже гарну музичну освіту. Спочатку він навчався у Варшаві, закінчив консерваторію в Санкт-Петербурзі у видатних викладачів, товаришував з Рахманіним. Тому в нього таке дуже стабільне, професійне піаністичне підґрунтя. Але мислення музиканта було завжди орієнтоване на масштабування до симфонічного оркестру. І він в ці танці, певно, заклав якусь думку щодо того, що це лягло на полотно симфонічного оркестру. Але не встиг це зробити. Він помер в 42-річному віці, в 1938 році. Не встиг зробити "оркестровку".
Проходить досить багато часу. Косенка виконують як піаніста, композитора. Його знають, його творчість вивчають в консерваторіях завдяки Лятушинському та іншим функціонерам української музики. В радянські часи Косенка також не забувають. Здебільшого це було завдяки його дружині, яка жила аж до 1970-80-х років. Потім з'являється такий досить видатний музикант, як Леонід Антонович Бильчінський, який розуміє, що задум Косенка був значно більшим, ніж просто фортепіанні танці. І робить оркестровку для великого симфонічного оркестру. Він бере фортепіано і розшифровує це до масштабу великого симфонічного оркестру. Робить він цю оркестровку 10 років. Закінчує і, на жаль, також помирає. Бо в нього був уже дуже поважний вік.
І цей рукопис зберігався десь 30 років. Доти, доки його учні, власне кажучи, не принесли його в музей Косенка і сказали: "Дивіться, є такий твір". Оскільки Бильчінський був викладачем Київської консерваторії і звукорежисером в будинку звукозапису українського радіо, на його пам'ять роблять запис цього рукопису з державним симфонічним оркестром під керівництвом Володимира Сіренка. І теж забувають. Коли до нас потрапив цей рукопис ми вирішили його набрати і реінкарнувати, тобто "відростити". Ми зробили набір нот вже професійним редактором і вперше вирішили виконати цей твір у Харкові.
Чому ви вирішили почати свій тур саме з Харкова? Це якось пов'язано з біографією композитора?
– Всі питають, чому Харків? Тому що вперше його твір для симфонічного оркестру прозвучав саме тут, у Харкові, в 1937 році. За рік до смерті самого Косенка. Він товаришував з Лесем Курбасом, тут відбулася прем'єра його симфонічного твору під навою "Після бою". На жаль, після цього Косенку не доводилося чути свої твори в масштабі симфонічного оркестру. І досить символічно, що саме в Харкові ми розпочинаємо концертну прем'єру цих "11 етюдів у формі старовинних танців". Ми сподіваємося, що цей концерт презентує твори для інших колективів. І ми передамо набрані партитури всім оркестрам України і не тільки. Бо музика дуже гарна. З одного боку, національна. А з іншого – екстериторіальна завдяки формі, яку обрав сам Косенко. Це старовинні танці.
А в яких українських містах ви плануєте побувати?
– Наразі ми почнемо це з Харкова, виконаємо у Києві, Житомирі і Львові. Далі, ми сподіваємося, будуть майже всі обласні центри України. Адже цю музику потрібно саме демонструвати і власним прикладом показувати її значущість. На жаль, саме українська музика найбільше потребує підтримки академічних кіл. Адже в репертуарі симфонічних оркестрів України дуже мало симфонічних полотен, які належать перу саме українських композиторів. А це неправильно, мені задається. Як диригенту. Знаєте, "учитесь, навчайтесь та свого не цурайтесь". Ми з задоволенням граємо класичний репертуар Бетховена, Прокоф'єва та Шостаковича, але у нас є власний доробок, яким також треба пишатись.
А чи не плануєте ви зіграти твори Косенка за кордоном?
– Дуже плануємо. Наразі ми ведемо з Міністерством культури України перемовини щодо того, щоб рекомендувати цей твір. За кордоном це в першу чергу буде цікаво українській діаспорі. Ми, сподіваємось, отримаємо листа від Міністерства культури, в якому воно рекомендує концерт до виконання. Ми навіть задумали зробити переробку для меншого складу оркестру. А саме для барокового оркестру. Адже їхати на гастролі, коли у вас 70 людей – це дорого. А можна зробити переклад для камерного оркестру на 25 людей. Це вже легше.
Або гастролювати та виконувати музику з іншими оркестрами світу. А я, як диригент, буду приїжджати та привозити ці ноти. Але головне, що мені хотілося сказати: в Україні є прошарок диригентів, які також приїздять з партитурами своїх композиторів – з Прибалтики, Європи, Азії. Наприклад, Естонія підтримує ці починання і фінансує певні аспекти їх гастролей. Адже держава зацікавлена в іміджі. А через академічну музику розкривається рівень самої держави. Тобто для держави це піар. Тому ми і сподіваємося. А моя місія як диригента – популяризувати українську академічну музику закордоном.
Чому зараз так важливо популяризувати українську музику? Чи вона залишається маловідомою для широкого загалу? Якщо так, то чому?
– Є багато причин. По-перше, зараз вже фактично немає інституцій для підтримки національного музичного продукту. По-друге, більш-менш професійні композитори та музиканти намагаються заробляти гроші за кордоном. Вони туди виїздять, працюють у якихось компаніях – якщо говорити про сьогодення. За радянських часів все це регулювалося: була музика правильна, була музика неправильна. Тому деякий час партія та уряд вирішували, яка музика потрібна, а яка не потрібна. Звичайно, це робило негативний відбиток на творчість протягом майже 70 років. Українська музика сильно трансформувалася в таку дуже підкорену вертикаль, і керувалася Союзом композиторів. Якщо ти член Союзу, то ти маєш право писати. Не член Союзу - то ні.
Зараз це відроджується такими темпами. Але Україна все одно має багато чудових композиторів, і мала чудових композиторів. Я більш зорієнтований на те, що було, але підтримую зв'язок з усіма визнаними композиторами України. Це Євген Станкович, це Сільвестров. Я співпрацю та допомагаю молодим композиторам. Мені 36 років, я розумію, що розраховувати на манну небесну не варто. Тому вирішив робити це власними силами.
Чому не популярна українська музика? А як вона може бути популярною, якщо її ніхто не виконує?
– Її треба десь почути. Саме тому треба хоча б зробити запис, виконати цю музику, зацікавити нею, провести якусь підготовку роботу для цього... Взагалі доля видатних композиторів також не завжди сприяла тому, що вони за життя ставали відомими. Наприклад, Бах вже через 100 років після смерті отримав свою популярність, а писав свої твори в тумбочку. Потім знайшовся Мендельсон, який сказав "Дивіться, та це ж шедевр!", і весь світ дізнався про Баха. Я це не переношу на ситуацію з українськими композиторами. Але я вважаю, що в нас дуже потужна композиторська школа. Дуже потужне світобачення композиторів. У нас є весь потенціал, щоб демонструвати це не тільки Україні, а й всьому світові.
