Волинські есперти про мовну статтю Закону про освіту
Новий закон «Про освіту» ось уже місяць активно обговорюють не лише в Україні, а й далеко за її межами. Ні, не нові стандарти шкільної чи вищої освіти так зацікавили громадськість та політиків, і навіть не зарплата вчителів. Шквал емоцій викликала норма про те, що починаючи з п’ятого класу у школах національних меншин навчання відбуватиметься українською мовою.
Проти цього виступили Угорщина, Румунія, Польща, Греція і, звичайно, ж Росія. Дипломати цих країн висловлювали «обурення», «стурбованість», «занепокоєння» і навіть називали закон «етноцидом російського народу».
Волинь24 поцікавилось у волинських експертів, чи правильним, на їхню думку, є зобов’язання навчатись усім українською та чи «не грає» таке рішення на руку Москві?
Валентин Ваколюк, голова Товариства польської культури на Волині ім. Єви Фелінської:
Прикро, що цей закон не обговорили із зацікавленими особами. Ми розуміємо, що Україна має боронити свої інтереси, що не знати державну мову, а тим паче в освітньому сегменті, – нелогічно. Але розуміємо й те, що Україна ще стоїть на етапі формування внутрішньої і зовнішньої політики і не до кінця відповідає певним європейським стандартам, адже у всіх країнах школи нацменшин не забороняють.
Ми не хочемо робити різких рухів. Розуміємо, що до цього часу українська мова не була достатньо захищена, але хотіли б знати, як нам захистити свої інтереси. От у Львові закриватимуть польські школи. Це при тому, що Польща фінансує і українські школи, і польські в Україні. Українська влада має навчитися по-європейськи себе поводити: чути і розуміти потреби людей.
Думаю, для нацменшин на території їх компактного проживання варто було б облаштувати двомовні школи. Це мають бути школи 50 на 50, щоб була рівноцінність. Потрібно все ж піднімати атракційність українських освітніх установ, адже молодь виїжджає масово вчитися за кордон. А ще варто побороти хабарництво, низький рівень освіти і радянську систему навчання.
Україна не до кінця продумала свої дії, але реакція мадярів є неприйнятною, бо на цьому спекулюють. Зараз Росія буде максимально розвивати свої інструменти і з нічого робити щось. Якщо Україна не передбачила цей крок, то це ще один мінус для українських стратегів. Росія намагається агресивно, шляхом гібридних воєн змінити своє становище у світі, тому для неї цей закон став подарунком.
Анна Данильчук, проректор з науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:
Сама постановка питання не є правильною. Новий закон "Про освіту" аж ніяк не обмежує. Радше навпаки, він дозволяє представникам нацменшин, які водночас у більшості є громадянами України, належним чином опанувати єдину державну мову.
Сьогодні майже 60% представників угорської меншини, яких уряд Угорщини закликає чи не найбільше протестувати, так ось ці 60% не володіють українською мовою в мінімально необхідному для повноправного громадянина обсязі. Це закриває їм двері в університети, держустанови, вони не можуть здати ЗНО з української мови, не розуміють за кого голосують на виборах, вони абсолютно не адаптовані до життя в Україні. За таких умов, єдине на що можуть розраховувати - низькооплачувані роботи або заробітки.
Новий закон не забороняє вивчення мови національних меншин, він лише покращує ситуацію із вивченням державної.
Як на мене, реакція наших країн-сусідів видає їх приховані територіальні та політичні зазіхання. Оточення не звикло бачити Україну сильною державою, яка дбає про своє місце на мапі світу у повному складі своїх територій. І пам`ятаймо, відомий вислів - "Кордони мого світу закінчуються там, де закінчується моя мова".
Тому абсолютно логічно і демократично, коли закон "Про освіту" сприятиме рівним правам усіх громадян опанувати державну мову і функціонувати як повносправні громадяни, а не шукати другосортних заробітків чи перекладача у Києві.
Більше того, самі держави, які протестують проти цього закону, у своїх державах мають іще більш державоцентричні закони про мову. Тому, нехай звикають, що Україна дбає про свої державні інтереси, своїх громадян, у тому числі і національні меншини, які мають бути адаптованими до життя всередині країни, яку обрали за свою.
Іван Корсак, письменник:
Це цілковито правильний закон і він просився дуже давно.
Мені подобається відповідь пана Клімкіна, який сказав угорцям: «Та ми не хочемо багато, ми хочемо так, як у вас». Тут не треба озиратися на чиїсь лукаві вигуки, крики і репет, бо той лукавий репет здебільшого пояснюється тільки внутрішньо політичними, виборними питаннями, які не мають ніякого стосунку до ситуації в Україні.
Розмови про те, що закон «грає на руку Москві» – фальшиві, це фейк руки Москви. Будь-яке зміцнення України для московського шовініста – це кістка в горлі. На них непотрібно зважати – вони не щирі і не об’єктивні. Це від лукавого.
Насправді російськомовне населення досить спокійне в цьому плані. Інша справа, що, наприклад, на рівні Парламентської асамблеї Ради Європи стараються приймати двозначні, «вашим і нашим» ухвали. На них теж не треба зважати.
«Нам своє робить», - Павло Григорович Тичина.
Леся Бондарук, представник Інституту національної пам’яті на Волині:
Я цілком підтримую новий закон про освіту, який є давно очікуваним і дуже потрібним для нас. Стаття сьома цього закону – це той випадок, коли нарешті держава починає приймати закони в національних інтересах. Йдеться не про обмеження мов національних меншин, а про захист державної мови і надання можливості її знати усім громадянам країни. Це абсолютно нормальна норма, яка прийнята в усіх країнах світу. Лише в нас українська мова завжди була в ущемленому становищі. Ця стаття виправляє недолік, який досі існував.
Думаю, що національні меншини не страждатимуть від того, що знатимуть державну, українську мову. Навпаки – вони будуть у виграші, адже знання української мови їм згодиться у дорослому житті.
А розмови про те, що закон грає на руку Росії – це пропагандистські гасла, які навмисно запускаються. Їм би хотілося, щоб ми все робили з оглядкою на державу-агресора.
Ми повинні виходити виключно з національних інтересів нашої держави. І тоді нас будуть поважати, з нами будуть рахуватись і не закидатимуть нам таких недолугих звинувачень.
Степан Родич, регіональний представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на Волині:
Щось я не чув, щоб у Польщі чи Угорщині когось змушували вчити українську. Врешті потрібно звикати до того, що в Україні є державна мова – українська. І потрібно починати її вчити з першого класу. Не може бути такого, щоб люди, які сюди приїхали з 39-го року, розповідали, що інші мови є тут домінуючими і тому вони ними розмовляють. Це моя точка зору.
А хто хоче вчити іншу мову, нехай робить це факультативно. Ніхто ж не забороняє.
А державна мова в Україні повинна бути єдина. І державний службовець, і пересічний обиватель, який живе в Україні, повинен знати українську, незалежно від того, якої він національності. А в побуті розмовляйте тою мовою, якою хочете.
Вважаю, що за всім антиукраїнським ставленням в Європарламенті зараз стоїть Росія. Аби це зрозуміти, достатньо подивитись російські телеканали, які з ненавистю коментують усе, що відбувається в Україні і потирають руки через те, що їм вдалась акція проти України на мовному питанні.
Врешті ця піна вляжеться і люди все зрозуміють.
Анна Горяїнова, переселенка з Криму:
Так склалось, що в нашій країні багато людей розмовляють російською. Звичайно, потрібно вивчати українську мову, але потрібно це робити якось поступово.
Можливо, буде розроблена якась система, яка допоможе дітям адаптуватись.
Багато хто думає, що українська і російська – дуже схожі і перейти з однієї мови на іншу дуже просто. Насправді ж вони сильно відрізняються. Якщо буде продумана програма допомоги російськомовним дітям, то, звичайно, цей закон потрібен. До того ж зараз дуже багато літератури з’явилось, якої раніше не було, культура розвивається. Поступово молодь прийде до української мови.
Але ми думаємо, що влада, яка була до Порошенка, зробила багато поганого якраз такою непродуманою українізацією. Прийшла вказівка – перевести всю документацію на українську мову, а моєму татові, якому вже за 50 і який працює в пожежній безпеці, тобто з специфічною термінологією, це зробити було дуже складно. Причому не було ніякої допомоги, перехідного періоду. Тепер ми розуміємо, що це було зроблено спеціально, щоб викликати відразу до всього українського.
Думаю, зараз може бути щось схоже, якщо не зробити все грамотно.
Віталія Сахнік
