Лікування - «розкіш» для багатих?
«Держава створюється для того, щоб жити щасливо», — ці прадавні слова належать великому мислителю світу Арістотелю. Але чи може бути щасливою людина, оповита ланцюгами страшної недуги, нехай навіть у найблагополучнішій країні?
— До всіх моїх болячок додався ще й цукровий діабет, — бідкалася жінка, стоячи в аптеці. — Якщо раніше купувала цукрознижувальні пігулки по 100 гривень, то сьогодні вони коштують уже 160. — Може, їх українським аналогом можна замінити? — озвався хтось у черзі. — Аналоги є, але не підходять. — І що ж то за таблетки такі дорогі? Їх хоч на місяць вистачає? — долучився до розмови інший відвідувач. — Німецькі. Така упаковка розходиться за десять днів, на місяць потрібно три, а в мене пенсія 948 гривень. Окрім цих, ще й інші пігулки приймаю, — зітхає старенька. «Держава створюється для того, щоб жити щасливо», — ці прадавні слова належать великому мислителю світу Арістотелю. Але чи може бути щасливою людина, оповита ланцюгами страшної недуги, нехай навіть у найблагополучнішій країні? Хто знає. Однак завдяки законам, іншим нормативно-правовим актам, морально-етичним засадам, що в ній діють, суспільство намагається різним чином полегшити фізичні страждання таких громадян, психологічно підтримати, створити їм такі умови, які дозволять бодай на якийсь період забути про обмежені можливості, а отже, й бажання. Нехай нині чималі гроші через відомі події на сході України ідуть на відстоювання нашої державності й територіальної цілісності. А упродовж попередніх двадцяти трьох років? Хіба було інакше? У держави вистачало грошей хіба що на заробітну плату для медпрацівників, утримання медичних закладів, лікування інвалідів війни і ще деяких пільгових категорій громадян. Інші ж хворі за власний кошт купували як і сьогодні медикаменти, сплачували «благодійні» внески за обстеження на сучасній дороговартісній апаратурі, за складні аналізи, які за кордоном вважають давно звичними. Іноді доходило до абсурду, наприклад, лягаючи у стаціонарне відділення, пацієнт має придбати для нього… рідке мило, спирт, знайти у власному гаманці гроші на мийні засоби. Зрештою, такі прейскуранти існують і досі. А коли людина потрапляла під дію якоїсь цільової державної програми, то це було неабияким подарунком долі. І медики, і хворі за часів створення різноманітних кас взаємовиручки та підтримки, що в свій час були популярними, звісно ж, не вірили, що подібні формування можуть замінити систему страхової медицини. Були вони якимось спотвореним її відображенням, а держава все відтягує і відтягує процеси створення сучасної моделі гарантування пацієнтові бодай якоїсь підтримки за рахунок страхового поліса. «Хіба ми не такі, як поляки чи німці? Може, річ у тому, що зарплату нам вимірюють гривнями, а там євро, тому й не заслуговуємо на гідне життя?» — питаємо ми себе й не знаходимо відповіді. Нині профільне відомство тішить українців новими розмовами про реформування. Але чогось позитивного в діях чиновників від МОЗ і під лупою не видно ні в Києві, ні тим паче в глибинці. Й, може, не було б так прикро, якби не останні події, пов’язані з підвищенням вартості лікування через неймовірний стрибок цін на фармацевтичному ринку. Для деяких людей це значно наблизило летальний кінець, бо придбати життєво важливі медикаменти стало неможливим. Адже тільки на Волині проживає більше 281 тисячі пенсіонерів, а розмір середньої пенсії становить 1392 гривні, у 15 333 пенсіонерів вона є мінімальною. З таким «достатком» не завжди можна вилікувати банальну застуду, якщо вона обернеться ускладненням. Що вже казати про туберкульоз, гепатит, онкозахворювання? Високі роздрібні ціни в аптеках фармацевти пояснюють величезним зростанням курсу долара, а ще ж потрібно закласти гроші на утримання закладу, на зарплату його працівникам тощо. Ще й виробник ліків завжди обирає ціну, яка забезпечить йому максимальний поточний прибуток. Пацієнт же серед розмаїття медикаментів вибирає ефективний засіб лікування, беручи до уваги його побічну дію, добову дозу, періодичність вживання, терапевтичні властивості, тривалість життєвого циклу, вікову групу хворого тощо. Тому часто, незважаючи на власні доходи, ми купуємо саме імпортні ліки, перед якими вітчизняні таки дещо поступаються. Якщо ж говорити мовою цифр, то дві третіх грошей споживачів України у 2013 році припадало на іноземних виробників при тому, що 65,6% медпрепаратів на полицях аптек — вітчизняного виробництва. Тобто частка медикаментів, привезених з-за кордону, на сучасному фармакологічному ринку досить суттєва. Сам же ринок є одним із найбільш перспективних і поступається лише продуктовому. Якщо, скажімо, у 2012 році, за інформацією Держлікслужби України, загальний обсяг продажів фармацевтичної продукції становив 31,7 млрд грн, то в 2013-му — 36,2 млрд грн. Коли у 2014-му ліки для українців подорожчали на 60 відсотків, то за два місяці 2015 року — вже на 45. Про гроші, які обертаються на фармацевтичному ринку, де більше шести тисяч аптечних закладів, навряд чи ми, пересічні українці, маємо справжнє уявлення. Лише один красномовний факт, що став доступним завдяки Інтернету: виходячи з результатів окремих аналітичних компаній, після закінчення терміну дії патентного захисту тільки на одному препараті минулого року фірми втрачали до 595 млн дол. Як вам? А заробляли? У контексті цієї проблематики пригадалася постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2001 року, згідно з якою тоді на понад тисячу назв було встановлено граничні торговельні надбавки при роздрібному ціноутворенні для ліків, які реалізуються населенню, на рівні не вище 35% оптової ціни виробника (митної ставки), а для тих, що закуповувалися державними та комунальними закладами охорони здоров’я за бюджетні кошти, — на рівні не вище 10% оптової ціни виробника. Тоді вона зіграла на користь пацієнта. Нині ж вражає інший урядовий документ: постанова Кабміну від 16 лютого цього року № 63 «Про затвердження переліку медичних виробів для проведення гемодіалізу та лікування онкологічних хворих, які не є суб’єктами оподаткування додатковим імпортним збором». Вона стосується окремих ліків, витратних матеріалів, апаратури. Загалом же додатковий імпортний збір зростає на 5–10%, зокрема й на ліки, отже, ми маємо в аптеках далеко не остаточно сформовані ціни, хоч міністр економіки Наталія Яресько й запевняла: «Ціни на ліки та бензин не зростатимуть, а тому немає жодних причин хвилюватися». Безперечно, не піднімати вартість ліків для проведення гемодіалізу та лікування онкохворих — справа благородна і потрібна. Але хто подумає про інші категорії пацієнтів, для яких «хронічний» похід у лікарню обходиться у вартість корови або легкового автомобіля?
