Незасвоєні уроки історії як наслідок війни
“Він був сином своєї доби”… Так говорять, коли хочуть виправдати дії якоїсь людини. Непростої, може навіть талановитої. Але яка має в біографії щось підозріло-неприємне.
“Ну так що, такий час”… Щоб вижити, потрібно було щонайменше промовчати, а частіше – зрадити, назвати чорне білим, а негідника – отцом народов.
А якщо тобі ще й дають сталінську премію, то прогнувся ти добряче. Це щонайменше. У той час, коли гинув цвіт, коли нищили твій народ, коли робили все, аби твоєї нації не було. А в тебе навіть не вистачило духу промовчати.
Між тим ти когось любив, кимось захоплювався і навіть теплим словом згадувати малу батьківщину. Але все це не заважало тобі робити те, що нащадки виправдовуватимуть словами: “Він був сином своєї доби”.
І саме тому я не погоджуюся з думкою заслуженої журналістки Марії Копиленко, яка виступила адвокатом Леоніда Первомайського і навіть певним чином присоромила земляків, які не оцінили “заслуг” земляка.
До речі, визначенням “він був сином своєї доби” можна виправдати будь-які дії будь-якої людини.
Маємо бути об’єктивними, бо наша толерантність у великих масштабах обходиться нам надто дорого. Через неї гинуть нині кращі з нас, іменами яких і маємо називати вулиці в наших містах і селах.
Мати ж у місті вулицю чи провулок лауреата сталінської премії свідчить лише про одне: ми жодних уроків не винесли зі своєї історії.
Громадянську позицію знову перемагає містечковість. Ну як же я буду проти? Це ж земляк…
Надія Ляхова
Підписуйся на наш Telegram. Отримуй тільки найважливіше!
