Переселенці розповіли, як почуваються на Волині

Чи відчувають мовні та культурні бар’єри у Луцьку вимушені переселенці з окупованих територій, і чи комфортно їм мешкати на заході України, з’ясовували в переселенців журналісти зі сходу, які відвідали Луцьк у рамках програми обміну досвідом від ГО «Інтерньюз-Україна». Зустріч переселенців із журналістами зі сходу відбулася 3 квітня у Луцьку. Директор Волинського обласного центру соціально-психологічної допомоги Наталія Мишко розповіла, що заклад надає допомогу особам, які опинилися в складних життєвих обставинах (насильство в родині, торгівля людьми, наслідки стихійного лиха), причому максимальний термін проживання у закладі становить 90 діб. Особи мають право отримувати увесь комплекс соціальних послуг безплатно. Одночасно тут можуть прийняти 20 осіб.Коли торік виникло питання вимушених переселенців, родини зі сходу, які опинилися в складних життєвих обставинах, вирішили селити в цьому закладі. Торік у центрі мешкало троє осіб з Автономної Республіки Крим та 42 особи з Донецької та Луганської областей. Наразі 13 переселенців зі сходу мешкають у центрі. Як повідомила начальник відділу сім’ї, зовнішніх і внутрішніх зв’язків департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Інна Бас, на території області за станом на 2 квітня перебувало 3740 вимушених переселенців, з них 290 осіб з Криму (в середньому з цього регіону щотижня прибуває 1-2 особи), 1673 жінки та 1106 дітей. З загальної кількості переселенців 56% мешкають у містах. Наразі серед переселенців на Волині налічується 40 вагітних жінок (13 кримчанок та 27 жінок з Донеччини та Луганщини). Є певна тенденція щодо повернення переселенців у свої домівки на схід, невеликий відсоток переїздить в інші області України, або виїздить за кордон. Найбільша хвиля повернень відбулася після визволення Слов’янська. Зі слів Інни Бас, перші переселенці з Криму були переважно ідейними українцями. Прибувши на Волинь, вони певний час боялися розмовляти російською та говорити про те, що вони кримчани (це результат пропаганди), втім, ці стереотипи швидко зруйнувалися. Дехто з переселенців, які займаються підприємницькою діяльністю, просили перевести їх як платників податків на Волинь. Вона розповіла, що переселенці щомісяця отримують допомогу на оплату комунальних послуг, як альтернативу їм пропонують практично безплатне житло в сільській місцевості. Для тимчасового перебування цих осіб виділили приміщення гуртожитку на вулиці Винниченка, 31. Серед непорозумінь, які виникали з переселенцями, Інна Бас пригадала випадок, коли з Донецька приїхала жінка з п’ятьма дітьми, одразу вимагаючи 2-3 кімнатну квартиру у центрі Луцька. Як згодом виявилося, вона була не багатодітною мамою, а бабусею з дітьми та онуками. Також її син ставив умови, аби отримувати зарплату не нижче тієї, яка у нього була в Донецьку (5 тисяч гривень). Як виявилося, він працював різноробочим на одному з заводів. Питання вирішилося несподівано – після того, як працівники військкомату запропонували цьому юнаку призовного віку стати на облік, за одну ніч родина виїхала з Луцька у Київ.На запитання журналістів зі сходу відповідали переселенці, які мешкають чи мешкали раніше у центрі соціально-психологічної допомоги. Так, Даниїл із міста Первомайська, що у Луганській області, живе у Луцьку півроку. З його слів, спочатку його прийняли волонтери (з рідного міста він виїздив через Бердянськ, Запоріжжя та Київ, де і запропонували переїхати у Луцьк). Згодом по телевізору він побачив, що його житло практично зруйноване. Він розповів, що після того, як він втратив все, у Луцьку почувався дуже добре. Раніше він навчався в реабілітаційному центрі для інвалідів у Євпаторії, де йому довелося пережити анексію Криму, після чого він стояв на обліку в центрі зайнятості в рідному місті. Вже у Луцьку він працює за фахом, масажистом у готелі «Профспілковий». Він розповів, що чимало людей з Донбасу знаходять тут роботу, ведуть активний спосіб життя, долучаються до громадських організацій, освоюють новий фах, не втрачаючи часу. Він порадив усім переселенцям об’єднуватися, допомагати один одному та цінувати те, що отримують. Наразі він планує залишатися у Луцьку. Переселенка з Горлівки, що на Донеччині, Наталія, розповіла, що приїхала із сином, який займався футболом в Єнакієвській академії. Луцьк для проживання обрала тому, що тут є відома футбольна команда. Відтак, її син продовжує займатися улюбленим видом спорту у Луцьку. На запитання журналістів зі сходу про те, чи відчуває вона тут культурний чи мовний бар'єр та чи комфортно їй у Луцьку, вона наголосила, що таких перешкод немає, а місцеві мешканці – добрі люди, які завжди допомагають переселенцям та розуміють їх. З її слів, не можна стверджувати, що у Горлівці більшість мешканців підтримує так звану «ДНР». Мовляв, є ті, хто не в змозі виїхати на підконтрольні Україні території – наприклад, пенсіонери. Її думку підтримав Ігор, який прибув із Харцизька Донецької області. З його слів, його дитина – інвалід, а дружина з нею відвідувала раніше корекційні табори на Волині та Рівненщині. Отже, після початку бойових дій вони вирішили переїхати у Луцьк. Ігор працював на шахті у рідному місті, а у Луцьку працевлаштувався на підприємстві «Модерн-Експо». З його слів, він не відчуває незручності, спілкуючись російською з україномовними колегами, адже всі один одного розуміють.